Як створити компанію з робототехніки, яка оцінюється в 3 млн $ через два роки – піар-менеджерка Vacuum Deep Tech Acceleration Кристина Рожкова поговорила з Владиславом Коновим, власником та головним виконавчим директором Nanit. Серед співвласників також Денис Скрипка та Павло Овчинніков.
- Як прийшла ідея створити стартап Nanit?
- Це, напевно, була не ідея, а необхідність. Тобто ідей було багато, але необхідність була створити саме цей стартап, тому що ще до пандемії десь 7 років одним із бізнесів була школа робототехніки, одна з найбільших в Україні. В нас було 23 локальні школи, ми працювали на китайських наборах, на LEGO, працювали з Makeblock, з технологіями, що були тоді дуже поширені. І після цих 7 років ми зрозуміли, що такий бізнес не масштабується. По-друге, постійно треба сваритись з дистрібʼюторами або з виробниками цих роботів, бо вони завжди ламаються, ніякого сервісу в Україні та в цілому в світі немає і це дуже велика проблема була.
По-третє, для кожного віку був окремий набір, бо дистрибʼютори хотіли заробити на цьому: якщо ти маленький – один набір, якщо великий – інший набір. Для школи, для бізнесу це не вигідно, тому що в тебе є дуже велика варіативність всіх наборів, незручно працювати таким чином. Це означає, що треба вкладати дуже багато грошей, обладнання ламається, його треба ремонтувати. По-четверте, в нас не було нормального українського онлайн-продукту для навчання саме з тем технології розумних будинків і в цілому роботів, яке було б ефективним. Ніхто не хотів братися за навчання робототехніки, тому що треба мати при собі якийсь інвентар: якщо ти в школу ходиш, там надають це, а якщо ти дома, то треба щось мати з собою, а це не дешево. LEGO набір коштує мінімум 400-500 доларів, не кожен міг собі його дозволити. Через це онлайн школ програмування було безліч, а хардверної школи не було. Тому з усіх цих факторів ми повинні були вирішувати або ми йдемо розвивати конструкторське бюро, або ми створюємо свою продуктову компанію, свій продукт і враховуючи весь цей досвід, що в нас є по нашим питання, інтегруємо в ці продукти і робимо таким, як нам потрібно на ринку, котрий ми вже вивчили і робимо його українським при цьому.
- В чому унікальність проєкту Nanit? Я так розумію, що він перший в Україні?
- Я не знаю, чи перший він в Україні, ми не вели таку статистику. Знаєте, якщо ти щось придумав, мінімум 40 людей одночасно могли той самий продукт придумати по теорії вірогідності. Тому не сказав би, що він був якийсь унікальний, але ми б хотіли в це вірити, звичайно. Я скажу так, що унікальність робота, по-перше, в тому, що він майже не має вікових обмежень в своєму потенціалі. Тобто і для 5-річного хлопчика, і для 14-річної дівчинки в принципі він може підходити для вивчення базових основ програмування, електроніки. Бо електроніка що в нашому наборі, що в сучасних автомобілях, на яких ми їздимо, не дуже відрізняється. Вона потужніша, наприклад, більш якісна, може бути екранована, але по факту є декілька видів електроніки. Один з них – це з цивільних секторів для навчання, потім є виробничі контролери такі як ST-32, є ще космічний клас електроніки. Фізичні принципи однакові, алгоритми програмування майже однакові, а от вартість цих комплектуючих дорожча. Там є спеціальне екранування від радіації, наприклад, в космосі. Або в мілітарі сфері теж екранування радіо перехвату, наприклад, такого плану.
Тобто, ще раз, унікальність в тому, що немає вікових обмежень в робота. В нас зараз є 4 курси і два набори. Два курси – Discovery і Creator. Discovery – для дітей від 5 до 8 років, а Creator – від 8 і до 11 років, де вони вже програмують самого робота. І інший курс – це розумний будинок і наземний дрон. Це вже курс для дорослих з 16 років. По факту набори візуально різні, а по складових вони майже однакові. Тому унікальність в тому, що ми можемо дуже швидко їх виробляти, так як вони ідентичні майже. Я дуже багато можу перераховувати варіантів унікальності, які ми практикуємо з відділом продажів. Також ми базуємось на опенсорсі, це те, що відрізняє нас від LEGO, можна підʼєднати Arduino, LEGO, є можливість інтегруватися з різними платформами, які ти хочеш. Ми це зробили спеціально. Тому що, наприклад, школа закупила на 1 млн грн LEGO. Що з ним робити, викидати, працювати з Нанітом? Так не дуже. Відповідно ми можемо інтегруватися. Створити LEGO сіті, з Нанітом створити шлагбаум, який буде автоматично відкриватись, щоб машини переїжджали. Ще найголовніша унікальність – це наша платформа, на якій ми зробили автономні курси. Це відеокурси з практичним та теоретичним тестуванням, з відео, ти можеш самостійно навчатися будь-де, будь-коли, в тебе є онлайн-чат підтримки з інженерами, постійно є спілкування. В такому форматі ти купуєш набір, купуєш 10 уроків, заходиш на платформу, реєструєшся і отримуєш кабінет з відео, де ти можеш все подивитись. Тобто ми більше вже як оператори робототехніки і виробники самих роботів, така от історія. Тому що формат шкіл робототехніки я не розумію до кінця, який фінальний результат діти отримують. Тобто ти 6 років ходиш на лего і не можеш побудувати потім ніякої ракети, бо з LEGO ракети не будують. Воно супер, класно, я сам люблю LEGO, але це більше як моторика, логічне мислення, це якісь хардові навички, які тебе воно дає. Але по факту, коли ти хочешь отримати якусь профорієнтацію, ну я не бачив ні одного смарт будинку на LEGO.
- Наскільки важко просувати новий продукт з нуля? Яку пораду ви можете дати тим читачам, які наразі працюють над брендами власних стартапів?
- Хардверний стартап в Україні дуже не врегульований законодавчо, дуже складний в бухгалтерському обліку, постійно треба танцювати з бубном. Якщо ми беремо товариство, під яке ми хочемо залучати інвестиції, бо під ФОП ти не залучиш інвестиції, то, щоб робити, треба бути прозорим. Ми повністю прозорі і є зараз членами в Дія.City. І це дуже круто, я рекомендую це початківцям, компаніям, які хочуть створювати щось прикольне. Мінімум – спілкуватись з USF чи з Мінцифрою, в них завжди є якась допомога, яку вони можуть надати. Але, на жаль, вони не можуть вирішити проблему з бухгалтерією, з митницею. У нас є обмеження, наприклад, з валютним контролем. Ти можеш купувати деякі деталі банально зі своєї банківської карти своєї компанії, але ти не можеш проводити операції купівлі з AliExpress. Ти можеш це робити, але це такі танці з бубнами потім, після того, як це все передається бухгалтерії.
Якщо ти купуєш якусь електроніку, ти в будь-якому випадку будеш працювати з Китаєм. Електроніка – це Китай і США, ну, як Китай, Тайвань. І в принципі ми себе позиціонуємо як український виробник. Якщо брати 100% нашого продукту і брати за продукт інтелектуальну власність і хардвер, то 70% – це український продукт і 30% ми виробляємо в Китаї.
Що ще складно? Немає експертизи. Якщо брати мою сферу діяльності, я, наприклад, подаюсь на конкурси деякі, ми дуже багато вигравали де, я ціную це. Але це мій вже третій стартап і до цього я мав дві поразки, я нічого не виграв ніде. Тому я вже акумулював це все, не сдався і зробив ще один. До цього в мене був робобус, крутий бізнес-проєкт, це такий клас на колесах з можливістю перевозити його по всій Україні, всередині були принтери, роботи, можна було займатись. Можна було його замовити, він приїде до тебе в школу і організує клас робототехніки для якихось профорієнтацій, майстер-класів.
- Цікавий проєкт! А чому не вийшло?
- В моєму розумінні вийшло, по факту ми в 10 раз окупили цей проєкт, якщо брати просто по коштам. І через 3 роки ми продали цей вагончик українському підприємцю. Десь втратили тільки 20% від ціни, це дуже велика рентабельність і маржинальність. Чому не вийшло? Нашими експертами це розцінювалось як бізнес, а не стартап, де можна робити мобільний додаток і робити х20 на підписках через 3 роки. Я розумію інвесторів, які хочуть бачити великі цифри, це нормальне людське явище. Бачити великі цифри і фантазувати, і мабуть їх отримувати, так, мінімум 20% з успішних стартапів реалізуються. Якщо в тебе є 10 стартапів, то два з них реалізуються і окупають витрати на 8, які не реалізувалися.
- А який другий проєкт був? Розкажіть про нього.
- Другий проєкт в нас був робот-консʼєрж, робот-вчитель Hugo. Прикольний проєкт, ми його створили до пандемії і після того, як почалась пандемія, ми хотіли його зробити віддаленим вчителем для дітей і госпіталей. Це робот, він їздить, в нього планшет як голова і табло, щоб реєструватись на ньому і т.д. Ми його одразу позиціонували або в Японію, або в США, в нас не було на меті українського ринку. Обидва ці проекти пройшли на фінальні конкурси, якщо ви навіть поспілкуєтесь з українською асоціацією венчурного капіталу або з хлопцями, що мене знають, вони дивуються, наприклад, що я з такими проектами прихожу. Робот-асистент, приїзний клас з робототехніки, тобто просто так не придумаєш. Сьогодні прокинувся – о, давайте. І проблема була в тому, що почалась пандемія, було не до цього вже, всім не до роботів. І ми просто подивились на це з іншої сторони, призипунили проект, не отримали інвестицій під нього і не отримали ніякої фінансової допомоги фондів, тому що вони не мали експертизи. От до чого я вів. І в проекті Хьюго, і в проекті Робобус ті люди, які брали в оцінку мої проекти, не мали експертизу. І це велика біль, що якщо ти не маєш експертизи, як ти можеш оцінювати бізнес? Ти можеш просто прогнати його по ключовим показникам. І якщо ти не відповідаєш їм, то по факту у тебе фіговий стартап, от, а твій стартап може приносити більше коштів.
Подивіться, які стартапи зараз, хто найбагатша людина світу? Наприклад, був Ілон Макс у минулому місяці, може. Що він робить? Він робив софтверний стартап спочатку, PayPal. Потім його продав, потім зайнявся чим? Хардверним стартапом. У нього всі стартапи хардверні, окрім може OpenAI, ChatGPT, це не його стартап. Але Tesla, SpaceX, Neuralink – це все хардвер. Хто у нас ще з хардверних гігантів? Apple ще можемо взяти і т.д. Якщо ми побачимо, хто дійсно заробляє гроші, то я б сказав, що більше компаній в хардверному секторі, ніж в софтверному.
Але виклики такі, перше – це проблема з бюрократією, в бухгалтерській сфері, можливість робити експортно-імпортні взаємовідносини. По-друге, те, що я казав, немає експертизи в хардверних рішеннях. Ну і третє, якщо немає експертизи в принципі, то доступ до фінансування теж обмежений. Бувало, наприклад, в Львів IT Arena ми були в топ-3 проектах минулого року і ми були топ-1 з хардверних рішень по факту. А виграли хлопці, що створюють софтверне рішення. Їх мало, так, стартапів таких мало. Коли ми їздили з конференцією на CES в Лас-Вегас з української делегацією в цьому році, у нас ми добирали хардверні стартапи. Ми представляли на ринку України, на міжнародній виставці з електроніки хардверні стартапи, що не мають ніякого відношення до електроніки. Наприклад, модернові кухні, чашки для кави з переробленого жмиху від кави. Це прикольні ідеї, це супер, але це не електроніка, ні в якому разі. Тому буває брак експертизи. Але те, що ми отримали від усіх наших партнерів, я дуже їм вдячний, всю експертизу, яку вони могли надати нам, ми будемо надавати іншим хардверним стартапам, які захочуть з нами поспілкуватись з цих питань. Ми набували експертизи за кордоном, на виставках, у міжнародних менторів, і в принципі, ще раз кажу, що треба звертатися до ЮСФ, до Мінцифри і спробувати продемонструвати свій проект їм і вони підскажуть, що робити.
- Як вплинула війна на робочі процеси? Чи вдалось пристосуватись?
- Я хочу сказати, що якщо б не війна, то ми б не започатковували бізнес в Україні. Як вплинула? Дуже позитивно, для всіх це негативно, для нас це позитивно. По-перше, ми відкрили компанію, коли були вже бойові дії. Це нас змотивувало, це відволікало нас від страху. У нас була мета. Да, постійні обстріли, постійно брак електроенергії – це негативно, звичайно, але це нас не зупиняло, ми збиралися в одному приміщенні. У нас був газовий котел, був інтернет за допомогою оптоволокна. Люди приходили до нас, теж використовували інтернет. Ну це якби створило наш продукт, от що вам скажу. Тому що по факту, коли ми створювали цей продукт, ми хотіли вже створювати його на ринку Канади, на ринку США або мінімум на польському ринку. Із негативу я вже сказав, просто я не хочу казати про негатив, бо мені здається в цьому нема ніякої користі. Це може мати користь, коли ти гроші питаєш на підтримку свого бізнесу і там кажеш, що 6 робочих місць скорочено. А в нас 12 робочих місць відкрито було. Почалися експорти, імпорти, ми виходимо зараз на Kickstarter, я розвиваю зараз інфраструктуру в Канаді у відрядженні, ми 6 разів були на міжнародних виставках. Тобто ми виїзджали, заїзджали в Україну знову. Прикордонники мене в лице вже знали, мою машину і те, що я везу. Бо я постійно проводжу робота, а він виглядає як бомба. І вони постійно мене питають що це що це. І одному я майже продав вже навчання у нас, сказав, щоб приходив до нас на навчання. Ми подорожуємо, з перспективного – Occlusion Conference, ми були там два рази, я на минулому не був, але були хлопці мої. Ми вже знайшли інвесторів, додаткову інвестицію, щоб створити українсько-канадське виробництво. От зараз я в Канаді, щоб створити цей місток між нами і скоро ще полечу в Вермонт, в Калгері, в міста, що хочуть мати такий продукт для того, щоб ми експортували цей продукт з України, в нас немає мита на експорт з Канадою. Тобто ось як воно працює.
- Тобто можна не боятися зараз починати бізнес в Україні?
- Ну ви ж знаєте, що всі круті компанії, які ми можемо перелічити зараз (наприклад, BMW, Mersedes, Toyota) розробляли якісь технології для війни. До війни вони розробляли автомобілі, потім вони перекваліфікувались на військові машини і потім в післявоєнний період з великою сумою грошей вийшли і стали топ у всьому світі. Тому що для них була дуже велика перспектива, економіка рухається, вона рухається швидше в військовий час ніж зазвичай. І треба просто брати і робити, чого чекати? Я спілкуюсь зараз з хлопцями, власниками компаній, одразу скажу, що я себе екраную від нитіків всіх, котрі “все погано, все зрада”. В нас же як, зрада чи перемога. Я от тих, що зрада, одразу від себе. Тому що воно дійсно навантажує психологічно, а от ті, що перемога, з ними прикольно, тому що одразу ти розумієш, як можна рухатись далі. Ну а коли ти приїзджаєш, в усьому світі зараз для України відчинені двері,, розказуєш про всій проект, вони слухають, знають, що якщо ти побудував бізнес в Україні з усіма цими проблемами, світлом, ракетами, бомбардуванням, з війною і ти маєш успішний бізнес, який приносить кошти, то ти в будь-якій точці планети побудуєш цей бізнес.
- Яка бізнес-модель Nanit?
- Просто продаємо робота. Якщо ми беремо дитячого робота, можна купити просто робота з іграшкової крамниці, в цьому роботі одразу є 30 варіантів збірки, ти можеш по інструкції збирати, гратися або ти можеш купити робота і плюс навчання. Купуєш робота і навчання, логінишся у систему, відкриваються відеоролики, ти дивишся з дитиною своєю. Або якщо це дорослий курс – сам. І навчаєшся, отримуєш знання, тестування і сертифікацію, купуєш в нас membership по навчанню і оплата набору іде окремо.
- Скільки вже загалом вкладено грошей у стартап Nanit?
- Складно порахувати, що ми вважаємо грошима, тому що наш час теж повинен оплачуватись, як фаундерів, наприклад. Я так скажу, що зараз вартість бізнесу оцінюється у 3 млн доларів, приблизно. Скільки витратили чистими грошима треба рахувати, я думаю, до мільйона. Тому що в нас постійно йде прибуток, ми ж не витрачаємо кошти інвесторів. Тобто в нас є грантові кошти, є кошти інвесторів окремим розділом і є кошти з власного прибутку, з дохідної частини. Інвестиційні кошти ми витрачаємо, наприклад, на виробництво або на якісь інші канали маркетингу, наприклад, Kickstarter. Ну якісь такі проекти всередині самой компанії, які хочеться реалізувати, але вони дуже ризиковані.
- Про участь у яких заходах або конкурсах хотіли б розповісти?
- Ну, що мене вразило? Ми приймали участь у всьому значимому у світі у 22-23 роках. В США, в Україні, в Польщі, в Естонії, в Німеччині. Ми не були на Web Summit в Португалії. Єдине, про що я жалкую. Я б знову зʼїздив на CES в Лас Вегасі, він був накращий для мене як для електронщика. По-перше, я допустив помилку, що я сам поїхав зі стендом. Тому що було багато людей і я не зміг подивитися все, що хотів. І на жаль, я не зміг всім надати увагу, хто хотів зі мною поспілкуватися. Було дуже круте відчуття командної роботи, круті організатори, USF, USAID, Асоціація венчурного капіталу України. Тобто ми були як одна команда, було досить прикольно. І навіть так як ми знали вже один одного по минулих подіях. Якщо до мене підходить людина і вона там питає про якісь технології в сфері фінтеку, то ми могли спокійно довести до стенда нашої компанії, до наших представників, які цим займаються. Або журналіст прийшов, ти його за руку тримаєш і типу давайте ще подивимось тут, давайте оце ще подивимось і водиш його. CES, мабуть, найкращій був. Collision був непоганий в 2022, дуже масова подія, це типу конференції Web Summit в Лісабоні, одні ж ті організатори, але в Торонто. Я скажу так, Канада зараз відкрита для любих новаторів, в плані, що вони хочуть працювати з усіма, хто має круті ідеї, вони дуже швидко розвиваються. Наприклад, я був минулого року в Торонто і просто плювався на систему банківської сфери, тому що я звик до Монобанку, навіть до Приватбанку. Щось більше люблю Приватбанк, тому що мабуть B2B в них більш розвинутий, в плані по бізнесу, бізнес-акаунти, технології, які вони використовують, все дуже просто. Ну і Монобанк для персонального використання теж зручно. От в цьому плані CIBC банк в Канаді не міг навіть зрівнятися. Там, щоб зробити SWIFT платіж, треба фізично приходити на відділення. І я приїхав цього року і в мене очі відкрились, навіть депозит зараз можно віддалено відкрити, мені не треба приїжджати на відділення, в нас такого немає, треба підписувати документ на крупні суми. Ну а свіфтовки вони зробили теж міжнародні, безкоштовні, будь ласка.
- Які цілі на майбутнє та масштабування? Це Канада, більше експорт?
- Ну я б не сказав. В нас зараз розвивається два направлення. Перше направлення – це профорієнтація дітей та дорослих. З дорослих 70% саме військових. В нас є курс по наземному дрону, є курс по розумному будинку. Це профорієнтація військовим на майбутнє після війни, щоб вони отримували якусь професію з айтішної сфери, хардверну: або щоб створювати якісь дрони, або створювати систему розмінування, або просто мати професію в автоматизації, щоб влаштуватись на роботу, отака от історія. Це одна місія в Україні, яка є зараз.
А для малих – це повна реконструкція системи освіти в Україні. У нас вже є гриф МОН на цю технологію, яку ми використовуємо. Ми можемо з нашими технологіями в освіті для дітей зробити навчання в 3 рази швидшим для технічної спеціальності. І це дуже круто, тому що, по-перше, ти витрачаєш менше часу, а час – це найцінніше. По-друге, якщо ми беремо професії, що стосуються штучного інтелекту, то вони навчаються в 10 раз швидше ніж людина. Тому треба створювати хоч якусь конкурентну перевагу AI. А що може створити перевагу штучному інтелекту? Ну це не софт, це хард. Знаєте, як була реклама прикольна, десь в Бангладеші повісили вивіску на будівлю офісну, що будується “Хей, чат джпт, прийди і добудуй за мене цю будівлю”. Тобто треба мати креативність, навички технічні і, я думаю, хардверні навички. Це те, за чим буде майбутнє.
А по Канаді, це моя вже біль. Тобто я з цього продукту, який ми будемо виробляти в Україну, я хочу розвивати таким чином, щоб ми експорт ввели з України в Канаду. І зараз в нас ще буде Kickstarter, я зараз у відрядженні, щоб підготувати платформу для нього з локальних покупців для того, щоб реалізувати Kickstarter саме. Потім будемо дивитися вже по тому, що краще виходить. Якщо в команди вийде краще ніж у мене, будемо розвивати українську сферу повністю. Якщо в мене вийде краще, то будемо якусь частину бізнесу переводити на те, щоб забезпечити експортні домовленості. Дивіться, країна стає багатшою, якщо в неї великий експорт, це перше, що треба робити. Подивіться на Китай, наприклад, на Індію, це експортні країни. Тому треба отримувати кошти таким чином, треба створювати виробництво в нас, створювати мінімальний супротив бюрократії для нього. Як це створила Дія.Сіті, наприклад, для своїх резидентів. Там більше все ж фокус на айтішні аутсорсні компанії або на айті підприємців, які на себе працюють, щоб зробити прозорими ці відносини і податки та комфортні умови. Але от реально для виробничого сектору, коли ти вже торкаєшся балансової, виробничої звітностей, експортних контрактів, таможні, мита, то там не доопрацьована ще ця штука, я думаю, вони будуть займатись ще.
- Що ви хотіли би порекомендувати?
- Мене дуже вразило, як працюють китайці. От коли ти стикаєшся напряму з заводами, з китайським ринком експорту, розумієш, що це менеджери з продажів, які нам можуть дати фору. По-перше, вони дуже чіпляються до тебе, вони знаходять десь там обʼяву, котру ти дав, вони тебе знаходять у всіх соц.мережах, вони пишуть по всіх твоїх поштах, вони тільки що поштового голуба не присилають до тебе. І це реально надоїдає, ти кажеш: “Все, я не хочу з вами спілкуватись”. Вони такі: “Да-да, все нормально, ми все розуміємо, сорі, ми не хотіли вас пушити, просто ми від вас не отримували зворотнього звʼязку, тому ми шукали додаткові джерела”. Ну і ти думаєш, що логічно, я не писав, не відповідав, тому що не хотів з ними спілкуватись. І потім через місяць – “У вас сьогодні день народження! О, вітаємо вас!”. І прям українською мовою пишуть. “Любий Владиславе, вітаю тебе з днем народження! Бажаю, щоб ти реалізував свій бізнес!” – Ванда Ванг написала тобі. Ти такий думаєш, що прикольно, українською мовою. Потім через місяць пише тобі: “Владиславе, як ваш проект, вам все вдалося з вашими підрядниками, яких ви обрали? Все нормально? В нас тут, до речі, нові установки приїхали. Можемо робити проекти дешевше тепер і швидше, давайте може вам все-таки порахуємо смету?” І ти вже доходиш до етапу, коли тобі це вже набридає. Коли надаєш обʼяву, до тебе звертається 25 різних китайців, ти обираєш одного, робиш тендер і з ним запускаєшся. Ти з ним запустився і подготовлені вже з ним усі матеріали, абсолютно вже все є для того, щоб створити виробництво. Ти пройшов вже цей етап, тобі просто потрібно скинути файл, щоб тобі все перерахували. І ти думаєш, чому б не скинути цій Вангі Ванг цей файл. І як наша українська душа працює? Ти їй будеш скидувати з цінами, які тобі надав китаєць, з яким ти працюєш, ну це ж логічно. І вона висилає тобі ціну на пару доларів дешевше. Ти розумієш, що при партії в тебе це тисячі доларів. І ти такий: “Ну Ванга Ванг, я не знаю, тепер давайте може з вами попрацюємо”. От що я казав, і в чому фановість така всієї цієї штуки? Ми розуміємо, що нас як хлопчиків розводять, це може бути нещиро, ми розуміємо, до чого вони всі клонять – до того, щоб продати нам. Але по факту ми на це ведемось і це весело. Тому що ці всі бізнес-процеси, воронки продажів, вони працюють. Тому треба цьому вчитись.
Ще був не дуже веселий приклад, коли ми потрапили на проффішинг, потрапили на хакерську атаку пошт заводів. Там був злив данних. І з цього зливу данних в нас були втрати в коштах. Тобто ти бачиш по своїх айтішних спільнотах пройшовши по цих всіх злодіях, помоніторивши як вони виводять гроші. Ти бачиш, що твої гроші знаходяться на рахунку банку Chase в Сан-Франциско. І ти думаєш, ну як, як це може бути, це ж повинна бути поліція, я ж повинен написати заяву, вони повинні повернути мені кошти. А ти отримуєш зворотню частину демократії, коли банк тебе сприймає так само як злочинця і надає вам однакових прав. І ти не можеш сказати він злочинець, це мої кошти, а вони скажуть так ви ж самі їх перевели. Ну я кажу так, бо нам обманули, змінили реквізити. І я ніколи не думав, що я можу попасти під такі штуки, розводняки. Тому треба бути обачливими в цьому плані і якщо ви працюєте з міжнародними компаніями і заводами, вам потрібно мати людину, яка є на цьому заводі, обовʼязково. В багатьох країнах є сервіси моніторингу заводів, ти оплачуєш кошти, приїзджають туди люди, фоткають все, всі данні, реквізити звіряють, отримують дані щодо власників, по якості отримують дані. Це 200-300 доларів коштує цей моніторинг і я дуже рекомендую це робити. Бо можна потрапити на кошти. Невеликі, ми їх повернули за місяць, але все одно.
